четвер, 30 квітня 2020 р.

Ківерцівська районна дитяча бібліотека 📖 підготувала 2 частину підбірки цікавих фактів про бібліотеки світу📖🌍#карантин_не_завада_читати


Найдивовижніші книги світу
#карантин_не_завада_читати


Бібліотечний всесвіт повний таємниць🤓🧐📖 Ківерцівська районна дитяча бібліотека 📖 підготувала підбірку цікавих фактів про бібліотеки світу📖🌍#карантин_не_завада_читати


Зануритися у світ дитинства ніколи не пізно!🤓👶 Ківерцівська районна дитяча бібліотека радо допоможе Вам, дорогі читачі, у цьому. #карантин_не_завада_читати










середу, 29 квітня 2020 р.

29 квітня виповнюється 145 років від дня народження Рафаеля Сабатіні

Рафаель Сабатіні – відомий англійський письменник, який прославився захоплюючими пригодницькими романами і повістями. Особливу популярність у читачів завоювала серія творів про Капітана Блада, прославленого пірата і благородного розбійника. Рафаель народився 29 квітня 1875 року в старовинному італійському містечку Езі. Його мати була англійкою, батько – італійцем, і обидва вони були відомими в той час оперними співаками. Розуміючи, що життя в роз'їздах і гастролях не для дитини, вони відправили сина до батьків матері, в Англію. Саме там відбулося перше знайомство Сабатіні з літературою – пізніше він зізнавався, що писав свої книги по-англійськи, тому що перші прочитані ним розповіді були саме англійською мовою.
В Англії Сабатіні почав поєднувати комерцію з літературою, і вже в 1899 році його оповіді друкували у відомих журналах. А в 1904 році був виданий перший роман Рафаеля. Після цього твори автора з'являлися із завидною регулярністю, а справжню славу йому приніс вихід роману «Скарамуш», що викликав масу хвалебних рецензій у пресі. Працездатність Сабатіні впала в роки Другої світової війни, коли у нього почалися проблеми зі здоров'ям. Так, за 40-ві роки світ побачили лише три твори письменника, а 13 лютого 1950 року він помер у Швейцарії.

пʼятницю, 24 квітня 2020 р.

100-річчя з дня народження Дмитра Білоуса

24 квітня виповнюється 100 років з дня народження українського поета, перекладача з болгарської мови, літературного критика, громадського діяча, уродженця тоді ще Полтавської губернії Дмитра Білоуса.
Дмитро Григорович Білоус народився у 1920 році у с.Курмани Роменського повіту Полтавської губернії у багатодітній селянській родині. Нелегким було дитинство майбутнього поета, але згадував він його дотепно: «Справлялися добре з харчами, – не їли лиш хвостиків з груш», «Ходив я в сестринських чоботях з дірками замість підошов».
Малим був на грані життя і смерті, перехворівши висипним тифом. Кволого хлопчика забрали в Харківську трудову комуну А. С.Макаренка, де старший брат Олекса викладав історію. Так Дмитро вирушив у люди.
У подальшому вчився в Харкові на робітничому факультеті та працював на електрозаводі. 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник.
З початком німецько-радянської війни 1941 добровольцем пішов на фронт, де отримав важке поранення.
Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих території України. Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок.
У 1945 році закінчив філологічний факультет Київського університету, а у 1948 році – аспірантуру на кафедрі української літератури.
Працював заступником відповідального редактора журналу «Дніпро», відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України.
Член-кореспондент Академії педагогічних наук України з березня 1994 року, почесний академік АПНУ з 2000 року, голова комісії художнього перекладу Спілки письменників України з 1976 року.
Член Спілки письменників України з 1948 року. Став лауреатом низки державних премій.
Є автором збірок гумору та сатири, книжок для дітей, статей, літературних розвідок про творчість українських письменників. Усім відомі його книги «Диво калинове» та «Чари барвінкові».
«Диво калинове». Чому диво? Тому що наша мова дивовижно багата, легка, красива, співуча. «Чари барвінкові». Чому чари? Тому що наша мова чарує кожного, кому не чуже відчуття краси й гармонії, – так обґрунтовував автор назви збірок.
«Не цуратися чи не забувати своєї мови – це, звичайно, мало. Треба ще плекати, правильно користуватися нею»,  – наголошував він.

Для своїх чітачів Ківерцівська районна дитяча бібліотека 🤓 📖підготувала віртуальну подорож "7 найкращих бібліотек світу" 🌍📖 #карантин_не_завада_читати

четвер, 23 квітня 2020 р.

Сьогодні минає 100 років від дня народження Григорія Тютюнника.

Я знаю одне, що треба писати хороші твори,
а хороші вони будуть тільки тоді,
коли писатимемо правду.
(Григорій Тютюнник)
    Далекого 23 квітня 1920 року народився Григорій Михайлович Тютюнник (за паспортом – Єгор) в селі Шилівка (нині село Зіньківського р-ну Полтавської обл.). Він пройшов непростий життєвий шлях. Закінчив Зіньківську середню школу у 1938 році. Ще будучи школярем 10 класу, опублікував вірш «Комсомолець» (1937 р.) у районній газеті «Більшовик Зіньківщини». Після закінчення школи вступає до Харківського університету на філологічний факультет. Під час навчання стає членом літературної студії, що була літературним об’єднанням при Спілці радянських письменників України.
Не стояв осторонь і коли розпочалась Друга світова війна, тому 28 червня 1941 року пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Влітку 1942 р. потрапив до німецького полону. Через рік втік із концентраційного табору і долучився до партизанського руху на Кіровоградщині. Поранений 29 грудня 1943 року, знову потрапив у полон, але згодом, у квітні 1944 р., втікає з полону і приєднується до партизанського з’єднання майора В. Кокіна «За Батьківщину», що діяло на території Чехословаччини. Через важкі поранення був комісований та у квітні 1945 року повернувся додому інвалідом війни 2-ої групи. Закінчив Григорій Тютюнник Харківський університет в 1946 році і пішов працювати за фахом учителем української мови і літератури у Львівському технікумі культосвіти. Потім свою педагогічну діяльність продовжив у школі м. Кам’янка-Бузька.
   Свою літературну діяльність автор численних прозових творів, віршів і публікацій розпочав 1950 року. Перше опубліковане оповідання «Мирон Розбийгора» датоване 1950 роком. Перша збірка новел «Зорані межі» (1951 р.) викликала контроверсійні відгуки критики. Від 1956 р. – член спілки письменників СРСР, співробітник журналу «Жовтень» (нині «Дзвін»), завідував відділом прози з 1956 по 1958 рр., в якому опублікував дві частини роману «Вир» (1956 р.), що став вершиною творчості Григорія Тютюнника. За його мотивами у 1983 році режисер Станіслав Клименко зняв художній фільм «Вир».
За життя письменника не настигла слава. Він її зовсім не прагнув. Хотів, щоб читали, щоб розуміли. А тому писав просто і жив просто, як ті селяни, що стали героями його роману «Вир». Саме за цей роман Грирогій Михайлович отримав найвищу в Україні творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва і став Лауреатом Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка (нині Національна премія України імені Тараса Шевченка) в 1963 році посмертно. В його доробках була також і перекладацька робота. Переклав українською мовою «Калину красную» В. Шукшина, яку було видано в Києві 1978 та 1986 роках. Якби Тютюнник не став письменником, він обов’язково відбувся б як мовознавець, бо з приводу лише одного слова Григорій Михайлович міг провести цілу наукову лекцію, дуже любив мову полтавського краю і рідну природу.
    «Він мав талант людчності, і вроджений, і вистражданий. Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові… Мало – бачити, мало – розуміти. Треба любить… Бо любов, то найвищий дар, який коли небудь може отримати людина…» писав про Григорія Тютюнника його молодший брат, відомий письменник Григір Тютюнник.
Та Друга світова війна війна залишилася у тілі Григорія Тютюнника на все життя – уламком сталі, що носив під самісіньким серцем. Письменника було поранено в легеню, інколи осколок давав знати про себе – рухався, спричиняючи неймовірний біль. У квітні 1949 року Григорію Тютюннику довелося лікуватися в лікарні у Львові, де він саме працював. Однак лікарі побоялися чіпати осколок. А Григорій «згорав» від високої температури майже два тижні. Чергові лікарі тоді порадили дружині письменника їхати до Києва – шукати Амосова. Микола Михайлович зробив йому операцію, котра тривала чотири з половиною години. Вийшовши з операції, знаменитий хірург просто втратив свідомість.
     На початку літа 1961 року Григорій Тютюнник написав матері: «Як приїду, то буду відпочивати до самої зими і не візьму з собою ні машинки, ні пера…». Однак приїхати до матері того літа йому так і не судилося. Івзі Федоровні самій довелося їхати до Львова, аби провести в останню путь свого Горю – 29 серпня 1961 р. у письменника не витримало серце. Поховали його на Личаківському цвинтарі у Львові.
Доброго дня! Ківерцівська районна дитяча бібліотека бажає Вам, приємної 3D подорожі до однієї з унікальних бібліотек світу!




Ківерцівська районна дитяча бібліотека відкриває двері в історію створення книг. «Апо́стол» — перша друкована книга в Україні, яка видана 15 лютого 1574 року у Львові у друкарні монастиря святого Онуфрія Іваном Федоровим. Тираж книги був 1200 примірників, на сьогодні є близько 100 примірників цього видання. Вони зберігаються у найбільших книгозбірнях України, Польщі, Болгарії, США та інших країн. Того ж 1574 року львівською друкарнею Федорова видається “Буквар”. Це був перший надрукований буквар в Україні. Єдине оригінальне видання якого зберігається у бібліотеці Хоутон Гарвардського університету.  
#карантин_не_завада_читати





Ківерцівська районна дитяча бібліотека бажає Вам приємної подорожі до Книжкової Фантасмагорії!







пʼятницю, 17 квітня 2020 р.

Трішки цікавих фактів про Великдень 🐰не завадить🤓😏. Тож Ківерцівська районна дитяча бібліотека пропонує Вам, дорогі читачі, познайомитися з Великодніми традиціями🥚🐣 різних країн Світу🌍🔭.  #карантин_не_завада_читати🤓🧠

четвер, 16 квітня 2020 р.

Цікавий віршик-забавка до Паски

Можна вивчити віршик та за одно малювати писанку;)


Незабаром Великдень🥚🐣, тож бібліотекарі Ківерцівської районної дитячої бібліотнки підготували для Вас онлайн майстер-клас з підготовки до свята Вескресіння Христового. З прийдешніми святами дорогі читачі🤓📚🐣🥚 #карантин_не_завада_читати

Ківерцівська районна дитяча бібліотека 📖📚 пропонує своїм читачам відвідати віртуальну екскурсію унікальними бібліотеками світу 🤓🧐. Карантин не є завадою подорожувати онлайн 🌍🔭 #бібліотека_на_карантині

Бажаєте розвиватися але не знаєте з чого почати🧐? Бібліотекарі🤓 Ківерцівська районна дитяча бібліотека 📖 підготували для Вас свіженьку підбірку літератури 📚 для саморозвитку🤓🧠. #карантин_не_завада_читати






вівторок, 14 квітня 2020 р.

Сергію Дяченко – 75 років!

Сергій Сергійович - одна з найяскравіших дійових осіб в царині вітчизняної, і не лише вітчизняної, фантастики. Людина, яку не треба представляли тим, хто цікавиться літературою подібного жанру.
Народився майбутній письменник 14 квітня 1945 року. У Сергія Дяченка дуже багата й цікава біографія, скільки всього у його житті було: з відзнакою закінчив Київський медичний інститут, працював психіатром, кандидат біологічних наук, закінчив сценарний факультет ВДІКу в Москві, працював у кінематографі, був автором сценаріїв для цілої низки документальних та художніх фільмів (в 1978-му фільм майбутнього фантаста «Генетика і ми» отримав Гран-прі на Всесоюзному кінофестивалі. Дипломною роботою Сергія став сценарій художнього фільму про Миколу Вавілова. Лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка 1987 року разом з А. Д. Борсюком (режисером), О. І. Фроловим (оператором) за повнометражний науково-популярний фільм «Зірка Вавилова» Київської кіностудії науково-популярних фільмів.).
До 2009 року жив і працював у Києві, потім переїхав до Москви. У 2013 році разом з дружиною Мариною переїхали з Росії у США та відтоді проживають у штаті Каліфорнія.
На загальноєвропейській конференції фантастів «Єврокон-2005» в Глазго разом з Мариною Дяченко визнаний найкращим письменником-фантастом Європи. У співавторстві з нею написав 25 романів, десятки повістей та оповідань, кілька дитячих книжок.